Здійснилася мрія моїх земляків:
вчителів, селян, студентів, робітників.
Стоїть Тарас біля Дніпра,
де заграви сині,
Ми тепер з тобою в нашій Україні,
Був малесеньким і бідним колись кріпаком,
а з роками став яскравим для українців маяком.
Вчимося в тебе любити людей і шукати згоди,
Щоб нас поважали всі інші народи.
Молодь зараз «Кобзар» частенько читає.
«Учітесь,читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…» - Тарас нам промовляє.
І здається, не вмер він, а й досі живе,
Серед нас сіє розум, повагу до людей.
Які то прекрасні, чарівні вірші!
Вони - то безмежні пориви душі.
І кожен з нас задумується часом:
Немов би спільне є щось із Тарасом...
Дитинство, юність, зрілість золота
Нам промовляють з кожного рядка.
Через що дитина у бур’янах сльози втирала,
що вона мала тоді знала?
Кабзар напише: "Мені тринадцятий минало".
Чому плакали батьки біля сина й внука,
Як співали "Думи мої" і про Кармелюка.
Ми дивимось, як "тече вода в синє море",
Нехай з нею витече проклятюще горе...
Це данина від краян, не моді черговій,
ми вшануємо тебе в сім`ї "вольній, новій".
Нехай всюди лунає солов`їна мова!
Ми будемо пам’ятати Шевченкове слово.