Здійснилася мрія моїх земляків:

 вчителів, селян, студентів, робітників.

Стоїть Тарас біля Дніпра, 

де заграви сині, 

Ми тепер з тобою в нашій Україні, 

Був малесеньким і бідним колись кріпаком, 

а з роками став яскравим для українців маяком. 

Вчимося в тебе любити людей і шукати згоди, 

Щоб нас поважали всі інші народи. 

Молодь зараз «Кобзар» частенько читає. 

«Учітесь,читайте, 

І чужому научайтесь, 

Й свого не цурайтесь…» - Тарас нам промовляє.

 І здається, не вмер він, а й досі живе,

Серед нас сіє розум, повагу до людей. 

Які то прекрасні, чарівні вірші!

 Вони - то безмежні пориви душі. 

І кожен з нас задумується часом: 

Немов би спільне є щось із Тарасом... 

Дитинство, юність, зрілість золота 

Нам промовляють з кожного рядка.

 Через що дитина у бур’янах сльози втирала,

 що вона мала тоді знала? 

Кабзар напише: "Мені тринадцятий минало".

 Чому плакали батьки біля сина й внука, 

Як співали "Думи мої" і про Кармелюка. 

Ми дивимось, як "тече вода в синє море", 

Нехай з нею витече проклятюще горе... 

Це данина від краян, не моді черговій, 

ми вшануємо тебе в сім`ї "вольній, новій". 

Нехай всюди лунає солов`їна мова! 

Ми будемо пам’ятати Шевченкове слово.